Пошук по сайту

Географія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Міністерство освіти І науки України

Міністерство освіти І науки України





Сторінка1/26
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26
Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет
До друку та в світ

дозволяю на підставі

«Єдиних правил»,

п.2.6.14

Заступник першого проректора –

начальник організаційно-методичного

управління В.Б.Юскаєв

Навчальний посібник

«Ландшафтна екологія»

для студентів спеціальності

«Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»

усіх форм навчання
Усі цитати, цифровий,

фактичний матеріал і

бібліографічні відомості

перевірені, написання

одиниць відповідає

стандартам

Укладач В.Д.Василега

Відповідальний за випуск Л.Д.Пляцук

Декан заочного факультету С.М.Фролов

Суми

Вид-во СумДУ

2010

В.Д.Василега

Ландшафтна екологія

Навчальний посібник

Рекомендовано вченою радою Сумського державного університету

Суми

«Видавництво СумДУ»

2010

УДК

ББК

В


Рецензенти:

Пляцук Л.Д. – доктор технічних наук, професор

Сумського державного університету

Тюленєва В.О.– кандидат географічних наук, доцент

Сумського державного університету

Рекомендовано вченою радою

Сумського державного університету як навчальний посібник

(протокол № від 2010 р.)


Василега В.Д.

Ландшафтна екологія: навчальний посібник,Василега В.Д.-Суми: Вид-во СумДу, 2010. – 303 с.

У навчальному посібнику розглядаються основні положення ландшафтної екології, приділяється увага викладенню змісту та специфіки цієї науки, її співвідношення з іншими дисциплінами.

Для студентів спеціальності «Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування».
УДК

ББК
© ВасилегаВ.Д., 2010

Зміст

С.

Передмова. . . . . . . . 6

Частина I. Основи ландшафтознавства. . . . 7

Розділ 1. Ландшафтознавство серед наук. Етапи розвитку ландшафтознавства. . . . . . . 7

1.1 Ландшафтознавство – фізико-географічна дисципліна. .7

1.2 Ландшафтознавство серед наук, його

методологічне і практичне значення. . . 7

1.3 Витоки і передісторія вчення про ландшафт. . . 9

1.4 Перші кроки на шляху до фізико-географічного

синтезу. . . . . . . . 13

1.5 Початок ландшафтознавства: праці В.В. Докучаєва та

його школи. . . . . . . . 17

1.6 Сучасний стан ландшафтознавства в Україні. . 24

1.7 Розвиток ландшафтознавства у зарубіжних країнах. . 26

Розділ 2. Системний підхід при вивченні ландшафтів.

Геосистеми. . . . . . . . 27

2.1 Природні територіальні (географічні) комплекси

і гео-системи. . . . . . . 27

2.2 Основні поняття вчення про геосистеми. . . 32

Розділ 3 Морфологія ландшафту. . . . . 40

3.1 Ландшафт. Різні трактування терміна «ландшафт». . 40

3.2 Просторова структура ландшафту. . . . 42

3.3 Морфологічні одиниці ландшафту (фація,

урочище, місцевість). . . . . . 43

3.4 Типи морфологічної структури ландшафтних

комплексів. . . . . . . . 47

3.5 Особливості ландшафтної структури гірських

територій. . . . . . . . 48

Розділ 4. Класифікація ландшафтів. . . . . 51

4.1 Поняття про класифікацію (загальні зауваження). . 51

4.2 Принципи загальнонаукової класифікації. . . 54

4.3 Типологічна класифікація. . . . . 55

4.4 Регіональна класифікація. . . . . 56

4.5 Фізико-географічне районування України. . . 57

4.6 Фізико-географічне районування Сумської області. . 71

Розділ 5. Функціонування, динаміка і розвиток ландшафтів.88

5.1 Функціонування ландшафтів. . . . . 88

5.2 Динаміка ландшафтів. . . . . . 90

5.3 Природні зміни. . . . . . . 91

5.4 Антропогенні зміни. Стійкість ландшафтів. . . 94

5.5 Розвиток ландшафтів. Саморозвиток. . . 97

Розділ 6 Техногенні дії на структуру і функціонування

геосистем. . . . . . . . 100

6.1 Порушення гравітаційної рівноваги і їх побічні наслідки. . . . . . . . .101

6.2 Зміни вологообороту і водного балансу. . .103

6.3 Порушення біологічної рівноваги і біологічного круговороту речовин. . . . . . .106

6.4 Техногенна міграція хімічних елементів у

геосистемах. . . . . . . .109

6.5 Зміни теплового балансу. . . . .114

Частина II. Ландшафтна екологія. . . .116

Розділ 7 Ландшафтна екологія як наука . .116

7.1 Природні системи. Ландшафтний та

екологічний підходи до їх аналізу. . . .116

7.2 Ландшафтно-екологічний підхід. Визначення

ландшафтної екології. . . . . .121

7.3 Геосистема як предмет ландшафтної екології. . .128

Розділ. 8 Вертикальні структури геосистеми: склад та

декомпозиція (топічна ландшафтна екологія). . .137

8.1 Основні положення. . . . . .137

8.2 Основні способи декомпозиції. . . .141

8.3 Вертикальні межі геосистем. . . . .146

Розділ 9 Міжелементні відношення та процеси в

геосистемі. . . . . . . .149

9.1 Потік і трансформація енергії. . . . .149

9.2 Потоки вологи. . . . . . .158

9.3 Міграція та обмін мінеральних речовин. . .164

9.4 Продуційні процеси. . . . . .173

Розділ.10 Природно-антропогенні геосистеми. Антропогенний вплив на геосистеми. . . . . . 181

10.1 Історія впливу людини на природний ландшафт. .181

10.2 Антропогенний ландшафт і його місце в

ландшафтній сфері Землі. . . . . . 184

10.3 Загальна характеристика антропогенних

ландшафтів України. . . . . . . 186

10.4 Таксономія антропогенних ландшафтів. . . 205

Розділ 11 Стійкість геосистеми до антропогенного тиску.

Самоочищення. . . . . . . 208

11.1 Стійкість геосистем. Типи стійкості. . . . 208

11.2 Визначення стійкості геосистем до чинника

антропогенно-техногенного тиску. . . . . 210

11.3 Самоочищення ландшафту. . . . . 215

Розділ 12 Ландшафтно-екологічні дослідження. . . 225

12.1 Географічні описи. . . . . . 225

12.2 Картографічний метод дослідження. . . . 227

12.3 Математичні та космічні методи. . . . 228

12.4 Геофізичні та геохімічні методи. . . . 231

12.5 Етапи ландшафтно-геохімічних досліджень. . .240

12.6 Екологічне прогнозування. . . . .245

12.7 Геоінформаційні системи. . . . . 249

12.8 Екологічний аудит. . . . . . 251

Довідкова інформація. . . . . . 256

Додаток А (довідковий). . . . . . 271

Додаток Б (довідковий). . . . . . 288

Список літератури. . . . . . . 302

Передмова

Ландшафтна екологія розвивалася в тісному контакті з ландшафтознавством і тому за генезисом її доцільно вважати прикладною ландшафтознавчою наукою. З іншого боку, розвиток екологічної науки привів до появи цілого ряду інтегрованих з екологією прикладних дисциплін (урбаністична екологія, гідромеліоративна екологія, ландшафтна екологія). Тому більш вивіреною є позиція, згідно з якою ландшафтна екологія як міждисциплінарна наука розвивається на контакті екології і ландшафтознавства, запозичаючи як з однієї, так і з іншої сторони деякі положення методико-методологічного апарату.

Навчальний посібник складається з двох частин. У першій частині розглянуті питання морфології, класифікації, функціонування, динаміки і розвитку ландшафтів; розкрито проблему техногенної дії на структуру і функціонування геосистем.

У другій частині викладено загальні положення та концепції ландшафтної екології. Розкриті питання міжелементних відношень та процесів у геосистемі (потік і трансформація енергії, вологообіг, міграція та обмін мінеральних речовин, продуційні процеси). Характеризуються ландшафтно-екологічні дослідження.

Посібник не претендує на повне охоплення всіх питань ландшафтної екології, які виникли на даному етапі, коли ця «молода» наука переживає етап бурхливого розвитку і виникають нові положення і наукові концепції відповідного розділу наукових знань.

Частина I Основи ландшафтознавства

Розділ 1 Ландшафтознавство серед наук. Етапи розвитку ландшафтознавства

1.1 Ландшафтознавство фізико-географічна дисципліна

Фізична географія – наука, що вивчає природну складову географічної оболонки Землі1 і її структурні частини, — природні території і аквальні комплекси усіх рангів. Основні розділи фізичної географії – землезнавство і ландшафтознавство. До її складу включають також палеогеографію і суміжні науки: геоморфологію, кліматологію, гідрологію, океанологію, гляціологію, географію ґрунтів , біогеографію. Основні завдання фізичної географії – комплексні дослідження природи окремих регіонів і природних процесів, вивчення проблеми дії людини на природне середовище.

Ландшафтознавство – розділ фізичної географії, що вивчає складні природні і природно-антропогенні геосистеми різного рангу, – ландшафти як частини географічної оболонки Землі. Ландшафт географічний – відносно однорідна ділянка географічної оболонки, яка характеризується закономірним поєднанням її компонентів (рельєфу, клімату, рослинності та ін.) і морфологічних частин (фацій, урочищ, місцевостей), а також особливостями поєднань і характером взаємозв’язків з нижчими територіальними одиницями. Ландшафтознавство розглядає походження, структуру, зміну, просторову диференціацію і інтеграцію ландшафтів, а також їх окремі властивості, взаємозв’язки елементів, їх зміни під впливом природних і антропогенних чинників.

1.2 Ландшафтознавство серед наук, його методологічне і практичне значення

Таким чином, ландшафтознавство як частина фізичної географії, входить у систему фізико-географічних наук і так би мовити складає ядро цієї системи. Природно, що між ландшафтознавством і приватними фізико-географічними науками, які мають справу з різними компонентами геосистем, тобто геоморфологією, кліматологією, гідрологією, ґрунтознавством і біогеографією, існують тісні зв’язки. Кожна з цих наук внесла певний доробок у розвиток ландшафтознавства – відповідно до специфічної ролі даного компоненту у формуванні географічного комплексу. Проте це не означає, що зв’язки ці мають односторонній характер. У міру розвитку ідеї природного територіального комплексу ця ідея набувала все більшого методологічного значення для всієї системи фізико-географічних наук, вона покладена в основу ландшафтного підходу до вивчення окремих компонентів. По суті, саме ландшафтний підхід, що вимагає вивчати клімат, ґрунти й інші компоненти як структурні частини природного географічного комплексу, об’єднує всі приватні географічні науки в єдину систему.

Крім власне географічних дисциплін, до ландшафтознавства близькі й інші науки про Землю, особливо геологія, а також геофізика і геохімія. На стику ландшафтознавства з геохімією і геофізикою виникли нові галузі науки — геохімія ландшафту і геофізика ландшафту. Перша досліджувала міграцію хімічних елементів у ландшафті і у підсумку розвинулася у наукову дисципліну, що має велике самостійне наукове і прикладне значення. З ландшафтознавством у геохімії ландшафту є велика сфера перекриття в частині вивчення однієї з важливих ланок функціонування геосистеми, а саме її геохімічного «механізму». Геофізика ландшафту покликана досліджувати фізичні «механізми» геосистем, включаючи їх енергетику.

Специфіка об’єкта ландшафтознавства вимагає міцної опори на фундаментальні природні закони, встановлені фізикою, хімією, біологією. Сполучними ланками між цими науками і фізичною географією служать геофізика ландшафту, геохімія ландшафту і біогеоценологія.

Географічний погляд на природу ширший, ніж екологічний, і ця обставина висуває ландшафтознавство як синтетичний розділ географії на провідну роль в розробленні наукових основ раціонального використання, охорони і покращання природного середовища. Але це не повинно служити підставою для зіставлення ландшафтознавства екології. Існують великі можливості для взаємного збагачення обох дисциплін науковими досягненнями, підходами і методами. Для ландшафтознавства, зокрема, становлять значний інтерес дані екології з біологічного метаболізму, трофічних (харчових) ланцюгів, біологічної продуктивності, тоді як висновки екології набули конкретності і практичної значущості, якби спиралися на строгу географічну територіальну ієрархію, на географо-картографічний метод та інші теоретичні уявлення, підходи і методи, властиві географічній науці.

1.3 Витоки і передісторія вчення про ландшафт

Будь-яка наукова теорія виникає лише за наявності певних історичних передумов. Вчення про ландшафт не могло виникнути без попередньої аналітичної стадії в розвитку географії, тобто глибокого розроблення галузевих географічних дисциплін, які вивчають певні компоненти природи Землі. Разом з тим перейти від аналізу до синтезу, тобто до уявлення про природний географічний комплекс1, неможливо без опори на фундаментальні закони природничих наук. Але умови для цього склалися лише в кінці XIX століття. Важливими імпульсами для ландшафтознавства є еволюційне вчення в біології – дарвінізм (1859) і становлення біогеографії та ґрунтознавства: біогеографи і ґрунтознавці перші зіткнулись із складними взаємовідносинами між живою і неживою природою і ближче інших спеціалістів підійшли до географічного синтезу.

Будь-яка наука виконує соціальне замовлення, тобто забезпечує певні суспільні потреби. Буває так, що потреби практики ставлять перед наукою задачі, які вона ще не в змозі вирішити, але, з іншого боку, творча думка передових вчених нерідко випереджає можливості практичного впровадження наукових ідей, які ними висуваються. В історії географічної науки можна назвати приклади цих двох ситуацій. Вся історія ландшафтознавства безпосередньо пов’язана із суспільною практикою, з потребами виробництва; ландшафтознавство з самого початку стало одночасно теоретичною і прикладною дисципліною. Ще в останні десятиліття XIX ст. найбільш далекоглядні вчені і суспільні діячі усвідомили, що вирішення багатьох проблем сільського, а також лісового господарства того часу вимагало розуміння взаємозв’язків між компонентами природного середовища і синтетичного аналізу конкретних територій.

Таким чином, у кінці XIX століття склались як природничонаукові, так і соціально-економічні передумови для розвитку вчення про ландшафт. Однак це не означає, що ландшафтознавство виникло раптово і на «порожньому місці». Коріння його більш глибокі і заходять у глибини народного досвіду та історії природознавства і географії. Щоденна практика людини ставила перед нею потребу відрізняти природні частини території, які відрізняються одна від одної умовами життя і ведення господарства. Задовго до появи наукових ландшафтно-географічних ідей у різних народів, землеробів, тваринників, мисливців і лісорубів нагромадились емпіричні уявлення про різноманітність місцевих природних комплексів, які базувалися на досвіді, на живому спогляданні. В народній мові відобразилася справжня таксономія природних географічних одиниць. У багатьох народів є свої уявлення про зони, ландшафти, урочища. У жителів європейської півночі,наприклад, є десятки термінів, які визначають різноманітні ландшафтні типи лісів і боліт, у казахів і народів Середньої Азії – багато спеціальних назв для різних варіантів степів, пісків, солончаків та ін. Подібні територіальні категорії – болотні масиви, річкові заплави, балки, степові блюдця, солончакові впадини та ін. – називаються урочищами, і цей народний термін увійшов до наукового словника ландшафтознавства.

Поруч із локальними географічними утвореннями народний досвід призвів до уміння розрізняти і більш складні специфічні територіальні одиниці регіонального рівня, які отримали влучні власні назви, наприклад: Мещера, Полісся, Опілля та ін., які широко використовуються у науковій термінології.

Із народного вжитку сучасна наука запозичила такі терміни, як тундра (від фінськ. tunturi безліса плоска вершина), тайга (слово монгольського походження), степ, пустеля, якими здавна позначалися різні типи ландшафтів або ландшафтні зони.

Іншим джерелом вчення про ландшафт є безпосередньо географія. Впродовж багатьох віків географія не мала своєї теорії, вона була довідково-описовою, свого роду енциклопедичним набором довідок про предмети і явища, які заповнюють простір на Землі. Однак багато представників географії в різні епохи не обмежувалися накопиченням і простим фіксуванням фактів, а робили спроби пояснити їх і знайти між ними зв’язок.

Зародки багатьох сучасних географічних теорій можна знайти у античних вчених. Ще близько 500 р. до н. е. у Древній Греції виникли уявлення про кулястість Землі і теплові пояси (спочатку виділяли 5 поясів – жаркий, 2 помірних, 2 холодних). Теорія кулястості Землі набуває побутового характеру у другій половині IV ст. до н. е. завдяки Арістотелю2, який вперше представив докази:

- кулястості Земної кулі при місячному затемненні і зміну вигляду зоряного неба при зміщенні з півночі на південь (або навпаки);

- перші спроби розрахунків розмірів Земної кулі.

Працю Арістотеля «Метеорологіка» можна розглядати як початок реального землезнавства. В ньому містяться уявлення про земні оболонки та їх взаємодію, про кругообіг води і повітря та ін. Найбільш відомі досить точні розрахунки розмірів Землі зроблені античним географом Ератосфеном3.

До античності належать і перші примітивні з сучасної точки зору спроби районування земної поверхні. Поділ ойкумени1 на три частини світу – Європу, Азію, Лівію (Африку) – являв собою перше районування.

Елементи простого районування можна знайти у Геродота4.

Криза рабовласницького світогляду, яка чітко намітилася в період Римської імперії I-II ст. н. е., залишила свій відбиток і на географії. Це позначилось і на відхиленні від пошуків причин географічних явищ і даних географії до простої фіксації фактів на потребу римської верхівки. Подальший розвиток фізико-географічних ідей надовго затримався і багато досягнень древніх греків в цій галузі були забуті. Феодальна замкнутість і релігійний світогляд Середньовіччя не сприяли розвитку інтересу до вивчення природи. Відродження географії починається в XV ст., коли італійські гуманісти почали перекладати праці географів греко-римської епохи. Відродилось уявлення про кулястість Землі.

У результаті Великих географічних відкриттів у кінці XV-початку XVI ст. було встановлено єдність Світового океану і приблизне співвідношення суші і моря, відкриті морські течії і пояси постійних вітрів над океаном, проводились дослідження над висотними змінами природи в горах. Але цього всього було замало для прогресу у фізичній географії. По-перше, природа материків залишилася практично не вивченою. По-друге, фундаментальні природничі науки ще не могли забезпечити пояснення фізико-географічних явищ і проаналізувати їх взаємозв’язок.

Географічні досягнення епохи Великих відкриттів були узагальнені в книзі молодого голландського вченого Бернгарда Вареніуса5 «Загальна географія», яка побачила світ у 1650 р. У цій праці географія визначена як природнича наука про «земноводну кулю», яка повинна розглядатись як в цілому, так і окремими частинами. Праця Вареніуса присвячена тільки загальній географії, тобто загальному землезнавству, в ній систематично описані явища твердої земної поверхні, гідросфери і атмосфери.

З другої половини XVII ст. посилюється інтерес до пізнання природи різних країн, географи все більше спираються на дослідження вивчення природи. У XVIII ст. з’являються справжні наукові географічні описи, вільні від домислів і небилиць. Щоправда їх було небагато. До найкращих належить виданий у 1755 р. «Опис землі Камчатки» С. П. Крашениннікова6. М. В. Ломоносов7 як вчений-організатор і теоретик особливо сприяв розвитку географії. Його уявлення про клімат, геоморфологічні процеси, ґрунти набагато випередили свій час. 
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Міністерство освіти І науки україни
Гриф надано Міністерством освіти І науки України (лист №14\18. 2-2018 від 11. 01)

Департамент загальної середньої та дошкільної освіти
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти І науки обласних, Київської...

Міністерство освіти І науки України
«Теоретичні І прикладні напрямки розвитку туризму та рекреації в регіонах України»

Міністерство освіти І науки україни
За якими програмами вивчаються українознавчі дисципліни, кількість годин на тиждень, форма вивчення

Міністерство освіти І науки україни
Глядченко Ганна Василівна, директор центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді

Управлінням (департаментам) освіти І науки обласних, Київської міської державної адміністрації
Міністерство освіти І науки надсилає для практичного використання методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу...

Управлінням (департаментам) освіти І науки обласних, Київської міської державної адміністрації
Міністерство освіти І науки надсилає для практичного використання методичні рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу...

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України
Білозерської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 імені Богдана Хмельницького, кандидат в дійсні члени

Україна міністерство освіти І науки україни відділ освіти бучацької...
Контроль за виконанням данного наказу покласти на заступника директора школи Ковалівську Орисю Михайлівну

Міністерство освіти І науки україни Уманський національний університет...
...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




g.ocvita.com.ua
Головна сторінка